| Сучасне динамічне життя потребує від особистості швидкої адаптації до перетворень, бути активним й ініціативним, не уникати труднощів, уміти ставити перед собою реальні цілі й прагнути їх досягати, адекватно оцінюючи й розвиваючи свої здібності, бути відповідальним і при цьому почуватися у своєму оточенні впевнено і комфортно. Пошук закономірностей становлення дитячої особистості, підвалин цілісної діяльності дитячого навчально-виховного закладу як соціального інституту актуалізує проблему спеціального дослідження феномену досягнення успіху дитиною, виявлення ефективних педагогічних шляхів формування такого складного особистісного новоутворення, як успішність. В останній час з’явилось багато досліджень, в яких доводиться, що соціальна поведінка людини на багато років визначається способами дошкільного та шкільного виховання та навчання, що, в свою чергу, підтверджує залежність становлення соціально значимих особистісних якостей від організації освітнього процесу, способів міжособистісної взаємодії її учасників.
Поняття “успіх” є спільним для філософії, етики, соціології, психології, педагогіки, хоча його змістове наповнення і варіюється в залежності від науки. У великому тлумачному словнику сучасної української мови успіх розглядається у двох аспектах: як позитивний наслідок роботи, справи (з цієї точки зору синонімічними будуть поняття: “значні досягнення”, “удача”, “талан”) і як громадське визнання, схвалення чого-небудь, чиїхось досягнень, позитивних якостей, особливостей. У філософії успіх тісно пов’язується з оптимістичним світоглядом і розуміється як успіх-подолання, розв’язання людиною чи колективом проблем і протиріч свого життя та широке соціальне визнання результатів діяльності особистості, її справ і вчинків.
Успіх усвідомлюється людиною в процесі набуття соціального досвіду і досягається завдяки докладеним зусиллям і старанню. Соціологічна наука розглядає життєвий успіх як “комплекс уявлень, сформований на ґрунті суспільних вимог (норм, цінностей, стандартів), очікувань, та визнання актуальних і потенційних індивідуальних досягнень, які оцінюються як високі, престижні, взірцеві у стратифікованому суспільстві. Цей комплекс слугує критерієм оцінок, що визначають, які саме наслідки діяльності індивідів соціально винагороджуються, до чого варто прямувати, чим пишатися.
Проблематика життєвого успіху охоплює сукупність відповідних соціокультурних зразків і водночас індивідуальних настанов, очікувань, домагань на максимальне самоствердження у реальній соціальній структурі. Спосіб досягнення життєвого успіху визначається суспільством, хоча й залежить від багатьох чинників (соціального походження, психологічних рис особистості й навіть випадкового збігу обставин)”.
Основними ознаками поняття “успіх”, що визначені педагогами, є досягнення, які зробила особистість у порівнянні зі своїм учорашнім днем, пізнання і вдосконалення своїх можливостей, розвиток задатків, творчих сил. При цьому враховується не тільки результат, а й шляхи та методи його досягнення. Ми розуміємо під успіхом досягнення людиною значних результатів у суспільно чи особистісно значущій діяльності шляхом прикладення власних зусиль. Дані здобутки оцінюються як високі самою особистістю та референтною для неї групою.
Поняття “ситуація успіху” розглядається, як правило, в психолого-педагогічному контексті. Аналіз наукової літератури засвідчив, що “педагогічна ситуація” як поняття широко представлена у багатьох дослідженнях (О.Богданова, В. Данильчук, В.Ільїн, В.Сєріков, Л.Спірін та ін.). У більшості з них дана категорія розуміється як сукупність умов і обставин, що створюються як вчителем, так і виникають природнім шляхом у педагогічному процесі. Отже, ситуація успіху - це цілеспрямоване, організоване сполучення умов, за яких створюється можливість досягнути значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. З педагогічної точки зору - це результат продуманої, підготовленої стратегії, тактики вихователя, сім’ї.
Концептуальну основу технології створення ситуації успіху складають концепції особистісно орієнтованого навчання та виховання (І.Бех, О.Кононко, В.Рибалка, І.Якиманська), діяльнісного підходу (Б.Ананьєв, О.Бодалєв, П.Гальперін, О.Леонтьєв), розвивального навчання (Л.Виготський, Л.Занков, Д.Ельконін, В.Давидов). Найбільш ґрунтовно і всеохоплююче проаналізував ситуацію успіху та надав поради щодо її створення А.Бєлкін у праці “Ситуація успіху. Як її створити”. Вчений підкреслює, що головна мета діяльності вихователя - створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомити свої здібності, повірити у власні сили, дати збагнути, що успіх є еквівалентним витраченим зусиллям.
Виокремлюючи умови створення ситуації успіху, на перше місце необхідно поставити створення атмосфери схвалення, радості, яка може бути забезпечена за допомогою вербальних та невербальних (мімічних, пластичних) засобів, таких як підбадьорюючі слова, м’які інтонації, коректність та доброзичливість звертань, відкрита поза (А. Лопатін, В. Пітюков, Н. Щуркова). Це допомагає дитині справитися з поставленим перед нею завданням. Зокрема, В. Пітюков пропонує ряд педагогічних прийомів, які доцільно використовувати, створюючи ситуацію успіху: 1) зняття страху перед діяльністю, яку треба виконати, з метою подолання невпевненості у власних силах, у позитивному кінцевому результаті (це вербалізується у наступних фразах: “Для тебе це просто, однак якщо щось не вийде.”, “Не помиляється лише той, хто нічого не робить”, “Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші способи виконання завдань”. Таким чином, педагог дає зрозуміти вихованцю, що від нього не очікують абсолютної досконалості, що він має право на помилку, на іншу спробу, що цінність становлять його дії-намагання виконати завдання); 2) внесення мотиву, що відбувається, якщо разом з метою та описом передбачуваного результату дитині пояснюється, заради чого чи кого це здійснюється. Системоутворюючою якістю особистості виступає спрямованість. Саме в спрямованості виражаються цілі, в ім’я яких діє особистість, її мотиви, суб’єктивні ставлення до різних сторін дійсності. Соціальна спрямованість діяльності вміщує в собі значний педагогічний зміст, оскільки розкриває перед дитиною значимість її зусиль для інших людей і, навпаки, значення старань та думок цих людей для її розвитку; 3) авансування успішного результату (“Маючи такі здібності, як у тебе”, “Ти вже неодноразово демонстрував нам, як потрібно долати труднощі”, “Ти неодмінно все зробиш правильно, адже в тебе такий гострий розум”), для чого потрібно діагностувати позитивні сильні сторони особистості дитини (міцну пам’ять, спостережливість, уважність, швидкість реакції, розсудливість тощо) та спертися на них; 4) прихована інструкція, яка за своєю сутністю є допомогою дитині, яка ще тільки має навчитися обходитися без допомоги, повністю спиратися на свої сили. Реалізується така прихована допомога шляхом використання натяку, вказівки, побажання (“Найкраще почати з .”, “Доцільно звернути увагу на.”); “персональна винятковість”: змістом даного прийому є зазначення важливості зусиль саме цієї дитини у даній діяльності (“Тільки ти і міг би”, “Тільки тобі я можу довірити”), що покладає відповідальність, мобілізує особистість; 6) педагогічне навіювання, тобто емоційно забарвлений вплив вихователя на свідому та підсвідому сфери дитини, результатом чого є поява стану впевненості, почуття піднесення, бажання діяти тощо; 7) оцінка отриманого завдяки дитячим зусиллям результату, яка, власне, визначатиме, чи відчує дитина радість успіху. При цьому важливо здійснювати не стільки цілісне оцінювання продукту діяльності, скільки деталі, в якій проявилась індивідуальність дитини, наприклад використання незвичного способу, самостійний пошук, гарне оформлення: “Особливо у тебе гарно вийшло.”, “Дивує такий фрагмент.”.
Керуючись вище викладеним, відтворюємо наступну схему створення ситуації успіху: зняття страху; мотивація діяльності; авансування; прихована інструкція; персональна винятковість; педагогічне навіювання; висока оцінка деталей отриманого результату.
Даючи можливість переживати дитині насолоду від успіху, дорослі тим самим сприяють формуванню у неї мотивації досягнення. Це сукупність факторів, які впливають на силу прагнення людини до досягнення успіху. Серед них найбільш велику роль відіграє потреба в досягненні успіху. Як виявили вчені, вона не притаманна людині з народження, а набувається у процесі життя, причому вже з дитячого віку і стає відносно стійкою в 5-6 років. Набута потреба в досягненні успіху в наступному житті майже не змінюється. Вона робить досить значний вплив на соціальну поведінку людини, на її психічний розвиток і життя загалом. Діти з розвиненою потребою досягнення успіху частіше мають нормальну самооцінку, нормальний рівень домагань і показують низький рівень тривожності. Такі діти розвиваються більш швидко у порівнянні з дітьми з низькою потребою досягнення успіху. Людина, яка з дитинства набула потребу в досягненні успіху, навчається долати труднощі, які виникають на її життєвому шляху.
Безумовно, така система роботи до створення ситуацій успіху передбачає усвідомлення та прийняття дитини як найвищої цінності, за якнайповніше розкриття особистості якої несуть відповідальність не лише батьки, а й вчителі. Звісно, кожна дитяча особистість потребуватиме особливого, нестандартного підходу від вчителя, однак творчі уміння не виникають на порожньому місці. Тому може бути корисним такий алгоритм роботи з дітьми зі створення ситуації успіху:
а) аналітичний етап - формування теоретичної концепції, тобто аналіз особистості дитини, визначення її сильних та слабких сторін, якостей, які потребують корекції, статусу у дитячому колективі;
б) стратегічний етап - визначаються завдання, надається цільова настанова
в) тактичний - розробляється план дій вихователя щодо реалізації завдань, передбачених стратегічним етапом (як саме, за яких умов здійснюватиметься робота з дитиною, які ситуації успіху потрібно створити, які методи використати);
д) виконавчий - терпляче вислуховувати бажання, пропозиції інших, обирати найкраще, найцікавіше;
г) контрольно-підсумковий - здійснюється корекція матеріалів з метою отримання удосконалених варіантів.
Детальне ознайомлення з сутністю ситуації успіху, мотивування вчителів до її створення, озброєння знаннями про алгоритм та умови реалізації ситуації успіху в учнів дозволить плідно здійснювати в майбутньому навчально-виховний процес дітей, в результаті чого зростатимуть успішні громадяни.
|